«ТИ ЙДЕШ, ПАДАЄШ НА КОЛІНА ПЕРЕД МЕНТАМИ. БЛАГАЄШ ЇХ ВІДКРИТИ ІГРОВІ КЛУБИ…»

Після того, як атовці провели у Винниках рейд ігровими закладами, криміналітет погрожував колишнім військовим фізичною розправою

Безпрецедентний випадок стався у Винниках, що поблизу Львова. Активісти громадських організацій «Твереза Галичина», «Добровольчий рух ОУН» та «Інваліди — учасники бойових дій АТО» провели у місті рейд по ігрових салонах. Зняли прихованою камерою відео, на якому чітко видно, що у цих закладах відбувається гра на гроші! Під тиском громадських активістів-атовців поліція порушила кримінальне провадження. Конфіскувала «одноруких бандитів». На момент слідства поліцейські опечатали три гральні заклади у Винниках. Зараз вони зачинені. Однак після рейду представники цих закладів та їхні посіпаки — «тітушки» почали погрожувати атовцям фізичною розправою. Про боротьбу з гральними закладами, які у буквальному сенсі залишають місцевих голими-босими, погрози криміналу та реакцію на усі ці події поліції журналісту «ВЗ» розповів представник ГО «Інваліди — учасники бойових дій АТО», 34-річний Юрій Солиган.

— На сесії Винниківської місь­кої ради мер Винників Воло­димир Квурт розповів: один атовець програв на автома­тах земельну ділянку, яку отри­мав після служби в АТО, — роз­повідає Юрій про те, як виникла ідея провести рейди ігровими клубами. — Мер закликав атов­ців, яким не байдужа доля їхніх побратимів, з’ясувати цю ситу­ацію. Ми дізналися, що він за­боргував клубу тисячу доларів. Земельна ділянка, до речі, ко­штує від 5 тисяч доларів (близь­ко 8 соток). Ми спілкувалися з його дружиною, вона сказала, що йому соромно за цей вчинок. Наскільки нам відомо, сьогод­ні цей атовець на заробітках у Польщі. Ми дізналися, що це да­леко не єдиний факт, коли міс­цеві жителі не лише залишають­ся без грошей, а й програють на автоматах чи не усе своє майно!

— Усі знають, що ці заклади працюють нелегально. Оче­видно, хтось їх прикриває…

— Ми зверталися із запита­ми у правоохоронні органи, але звідти отримували лише відпис­ки: «Згідно зі статтею такою-то, вони мають право на діяльність. Там не здійснюються азартні ігри, там здійснюється продаж лотерейних квитків. І там ро­блять ставки, які не забороне­ні законом». Проте батьки роз­повідали, що їхні діти в один момент стали агресивні й не­контрольовані. Одна мама ка­зала, що її син-підліток виніс з квартири 1,5 тисячі грн., усі гро­ші «спустив» на автоматах. Інша мама розповіла, що син вкрав у неї каблучку і здав у ломбард… Ми, чесно кажучи, були шоко­вані, коли побачили, що у цих клубах не лише дозволяють па­лити, а й за рахунок закладу на­ливають горілку — якщо платите за гру понад 500 гривень. Не ро­зумію, які ще факти потрібні по­ліції, щоб провести масштабну перевірку. Ми довели, що є спо­сіб ці заклади закрити. Зняли на відеокамеру, як відбувається оплата. Правда, після цього нас викликали на розмову…

— Хто саме?

— Ми викликали слідчо-опе­ративну службу. Написали за­яву. Просили поліцію провес­ти розслідування. Спершу вони не поспішали порушувати кри­мінальну справу, у нас навіть виник конфлікт. Але ми доби­лися свого. З’явився представ­ник грального закладу, назвався розповсюджувачем. Звати його Ігор, він зі Львова. Почав хами­ти, погрожувати… Потім пере­дав слухавку криміналітету. Я думав, що буде діалог. Говорив, так, це бізнес, гроші, прогалина у законі. Але є біда у сім’ях… На що почув: «Ми приїдемо, нагне­мо, вдуємо…». Я намагався по­яснити, що ми не хочемо ні з ким сваритися. На тому кінці прово­ду мене запитали: «Будете там ще півгодини?». Кажу: «Зара­ди вас точно будемо, хлопці!». Але у той день вони не приїхали. Наступного дня мені зателефо­нували на мобільний. Я приїхав на зустріч з двома товаришами. Але з тієї сторони приїхало… шістдесят осіб! Усі кричали: «А ми тебе в асфальт закатаємо…». Думав, нас реально розірвуть на шматки!

— Що вони вимагали?

— Озвучили ультиматум: «Ти йдеш, падаєш на коліна перед ментами. Благаєш їх відкрити ті ігрові клуби…». Серед тих шіст­десяти осіб було двоє представ­ників дуже розрекламованих громадських організацій Льво­ва. Вони мають відношення до народних депутатів, які сидять у Верховній Раді. Ті представ­ники громадських організацій говорили:”Юро, а чого ти лізеш у бізнес?”. Ми відповіли: «Має­мо свою тактику ведення таких справ. Якщо правда на нашо­му боці, будемо застосовувати і зброю, і все решту». Я це озву­чив. Реакція була така: «Якщо хочете: ви нас — ми вас».

— Де була ця зустріч? У них була зброя?

— Вони призначили зустріч, я не сперечався, у ресторані за Львовом (можливо, відеокамери зафіксували цю сходку. — Авт.). У мене навіть думки не було, що це може бути така «стрілка». Я ду­мав: озвучу свою позицію — і все. Зброї у них я не бачив. У Льво­ві це угруповання відоме. Три­валий час існує. Вони навіть на­зивають себе іменами покійних кримінальних ватажків.

— Напевно, з вами мав би зустрітися керівник обласної поліції Валерій Середа…

— Ми телефонували до нього у приймальню. Залишили свій мобільний. Але дзвінка так і не було. Ми не обстоюємо ніяких політичних інтересів, але є скар­ги людей на гральні заклади, тож ми реагуємо.

— Хіба з криміналітетом у принципі можна вести діа­лог?

— Я почув лише крики і по­грози: «Ти давно записаний у нас на рахунках. Крок вправо, крок вліво, і ми будемо з то­бою по-іншому говорити»… Поліція поводиться пасивно. Але ми будемо стояти на сво­єму: у Винниках грального біз­несу не буде! Якщо, припусти­мо, гральний бізнес в Україні і буде функціонувати, він має бути прописаний на законодав­чому рівні. У ці заклади не пови­нні ходити діти.

— У Львові з ігровими закла­дами катастрофічна ситуація. Наприклад, на проспекті Чор­новола, біля кафе «Марія», діє підпільний клуб, куди пуска­ють лише «своїх». Звідти ви­ходить збуджена та агресивна молодь… Як примусити гро­мадськість та поліцію реагу­вати на такі факти?

— Усі ниточки тягнуться до Верховної Ради… У Львові близько 180 таких закладів. Ду­маю, ще стільки ж — в області. У місті є студентські ради, які мали б реагувати. Але громадськість чомусь зневірена, пасивна… Є такі історії, у яких заможні люди програвали все майно. Розлуча­лися. І зараз сидять «на стака­ні». Це виглядає жалюгідно… Ми після Революції гідності як по­ставили собі мету, так цією до­рогою і йдемо. Однозначно, ді­йдемо до тієї мети.

— Мер Винників вас підтри­мує?

— Я впевнений, мери міст ма­ють всю інформацію. Мер Ви­нників Володимир Квурт нам сказав: «Будьте обережні, хлоп­ці, бо ви лізете у дуже серйоз­ний вогонь…». По Винниках була озвучена цифра, що за добу ко­жен заклад заробляє тисячу до­ларів. Є такі дні, коли ігровий за­клад заробляє до семи тисяч доларів. Але Винники — то не Львів. У Винниках 20 тисяч лю­дей, у Львові близько мільйона. Найгірше, що молодь не лише підсаджують на азартні ігри, їх підсаджують на борги. Потім цю людину можна змусити від­працювати той борг будь-якими шляхами. Як на мене, це еле­мент гібридної війни! Це дуже кричуща ситуація. Ми знаємо, народ не дуже заможний, не ко­жен може собі дозволити відпо­чинок за кордоном. А тут дитина виносить з хати останню копій­ку…

— Ви під час рейдів змогли виграти хоч якісь гроші?

— У тому закладі, де нам про­понували алкоголь, товариш ви­грав 150 грн. У нас була мета — показати нелегальний обіг ко­штів. І ми це зробили. Життя у цих клубах триває цілодобово. Дівчата, які сидять на касі, охо­че з тобою поспілкуються на будь-яку тему. Є алкоголь, який у безплатному доступі. Тому мо­лоді люди туди йдуть. Що я зро­зумів після цієї «стрілки»: не усі потерпілі погоджуються писа­ти заяви до поліції. Вони боять­ся. Якщо до мене приїхали, де гарантія, що таких зустрічей не було з іншими гравцями? Наші рейди для криміналітету стали несподіванкою. На тій зустрі­чі було озвучено: «Чого ти не ді­знався, чиї це клуби?». Мені на­зивали прізвища телефоном: «Чи знаю я тих? Чи належу до тих?». Я кажу: «Ні!». Тоді мені ка­жуть: «Ну, ти ніхто! І умови ста­вити не будеш». З цієї розмови я зрозумів, що ці клуби не є під однією структурою. Вони поді­лені по регіонах.

— Юро, де ви служили?

— Я служив у 80-й аеромо­більній десантно-штурмовій бригаді. Після Революції гіднос­ті ми з товаришами поїхали на фронт як волонтери. У 2014 році вся наша сотня з різних облас­тей пішла на фронт. А до війни я був приватним підприємцем. Зараз продовжив справу.

wz.lviv.ua